Національний ТУ «Дніпровська політехніка» — відповідність Часу
            Новини кафедри та університету
13.10.2015

ВІК БРОНЗИ

Під такою назвою у Центрі культури української мови ім. Олеся Гончара відбулася творча зустріч з відомим скульптором, Народним художником України Володимиром Небоженком.

IMG_1623.jpg

Ми згадали біографію нашого гостя. Життєвий шлях пана Володимира - це історія селянського сина, який досяг висот мистецької майстерності і суспільного визнання. Дуже корисно нашим студентам, молодим людям, які обдумують життя зустрічатися з такими людьми, як Володимир Небоженко. 

IMG_1582.jpg

Народився 6 травня 1941 року в селі Богданівці Васильківського району на Дніпропетровщині. Дитинство минуло на хуторі Преображенка та у селищі Покровське Покровського району. У 1959 р. - закінчив технічне училище ТУ-4 за фахом тесляр-столяр. У 1959–1966 р. навчався і отримав художню освіту у Дніпропетровському державному художньому училищі ім. Е.В.Вучетича на скульптурному відділенні та в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, майстерня професора, Народного художника СРСР Василя Бородая (1966–1972).

IMG_1662.jpg
В. П. Небоженко працює в галузі станкової та монументальної скульптури. Автор багатьох пам'ятників та меморіальних дошок в Дніпропетровську та в Україні, зокрема, пам'ятника молодому Тарасу Шевченку, Олександру Полю, меморіальної дошки О. Гончару та ін.
IMG_1567.jpg
З 1968 року учасник всесоюзних, республіканських, обласних художніх виставок. У 1973 році відбулася перша персональна виставка творів у м. Дніпропетровську. У 1974 році — став членом Спілки художників СРСР.

Нагороджений багатьма відзнаками і нагородами. 1975 рік — лауреат обласної премії ім. Г. І. Петровського. 1989 рік — звання «Заслужений художник України» за пам'ятник воїнам 152-ї стрілецької дивізії, м. Дніпропетровськ. 2000 року — звання «Народний художник України» отримав за пам'ятник молодому Тарасу Шевченку. У 2002 році майстра нагороджено пам'ятною медаллю «За заслуги перед містом».

Твори скульптора знаходяться в Міністерстві культури України, в Дирекції виставок Національної спілки художників України, у Дніпропетровському художньому музеї, у Дніпропетровському Національному історичному музеї ім. Яворницького, в Національному музеї Тараса Шевченка, в приватних колекціях України та зарубіжжя.

Гостя привітав проректор НГУ Ю. Т. Хоменко, який порівняв мистецтво гірничої справи з мистецтвом скульптури. Ст. працівник наукової бібліотеки Наталя Вітрук вручила В. П. Небоженку альбом «НГУ- відповідність часу» від адміністрації бібліотеки та НГУ. Вокальний дует - Олександр Яремчук та доцент Михайло Зенкін привітали скульптора українською народною піснею «Ой, там, за Дунаєм».

IMG_1675.jpg

Присутні із задоволенням переглянули фільм про життя і творчість В. Небоженка (режисер В. Десятерик).

Автор цих рядків прочитала вірш «В майстерні скульптора», присвячений В. Небоженку.

Гість подарував свої альбоми зі скульптурами Куму та Науковій бібліотеці НГУ.

Тримаючи в руках оберемок жовтих хризантем, гість відповів на запитання студентів, серед яких були такі:

Чи Ви мріяли про славу? Яка з Ваших робіт Вам найдорожча?

Як Ви ставитесь до руйнації пам ятників? Над чим працюєте зараз?

Завершальним акордом цієї зустрічі пролунала пісня на слова А. Малишка, музику П. Майбороди «Рідна мати моя», присвячена усім матерям усіх дітей світу, у виконанні О. Яремчука. Пан Володимир співав її, а в очах його блищали сльози, як і у всіх нас. 

Леся СТЕПОВИЧКА, ведуча заходу, провідний фахівець ЦКУМ ім. Ом. О. Гончара.


Леся СТЕПОВИЧКА

В МАЙСТЕРНІ СКУЛЬПТОРА


Народному художнику України  

Володимиру Небоженку


Тут тепло не буває,

тут панують

холодна тиша

й сутінки богів.

І в них Митець вподібнюється Богу.

Він глину місить,

Кропить її своїм кривавим потом,

Мне в спритних пальцях,

Пританцьовує, шаманить

Над тим замісом,

Над розкритим Кобзарем,

Слова якого іскру викресають,

в митцевім серці:

«Поставлю хату і кімнату...»

Ні, не поставив, не дали, згубили.


Так я поставлю!

Я сотворю йому Украйну,

Його в Украйні

Навіки поселю.

На людній площі,

у центрі мега-міста

на березі Дніпра-Славути.

«І буде видно, й буде чути...»


В руці – рукопис,

Погляд молодий,

Ще сповнений надій і сподівання.

Вітри весняні обіймуть за плечі,

дощі в чоло високе поцілують.


І стануть коло нього

Збиратись люди

і читати вірші.

Побачення тут стануть призначати,

Освідчуватись в вічному коханні,

Приїдуть молоді,

Щасливі наречені,

Дітей своїх ізгодом приведуть,

а ті своїх...

Великі сім’ї,вольні,нові.

Замайоріють свіжі чорнобривці,

Лілеї забіліють коло ніг.

«І буде син, і буде мати...»


Начальники прийдуть

З оркестрами гучними,

А голови гарячі

Тут стануть революції чинити.


Хтось, може, чарку піднесе Тарасу,

І одиноке серце безпритульне

Кобзар зігріє

Поглядом привітним.


Усе це буде, мрія долетить!

Та спершу на каркас

З металу чорного

Накласти глину

Шматочок за шматком.

Із глини - в гіпс,

Із гіпса - в бронзу.


Майстерня скульптора.

Містичне перехрестя

Епох,енергій,пристрастей,оман.

Тут бюсти на полицях спочивають

Від шалу попередніх лихоліть.

Дрімають клони Чкалова і Поля...

Олесь Гончар ясніє в профіль і анфас.


Майстерня скульптора.

Тут час перетікає,

мов зоряний пісок

Із дня - у ніч,

із року - в рік,

в нове тисячоліття.

Із небуття - у вічність яснозору.


Хто чує правду пальцями тонкими,

Хто зчитує доби мінливу круговерть,


Той не боїться ні аскези, ані схими.

Хто глину підкорив,той подолає й смерть. 


До списку



© 2006-2019 Інформація про сайт