Національний гірничий університет — відповідність Часу
            Новини кафедри та університету
11.01.2012

Знайомство з поетом

В бібліотеці гірничого університету пройшов захід, на якому присутні познайомились із творчістю українського поета досі незнаного на своїй Батьківщині.

Вже стало доброю традицією проведення для широкого кола читачів та працівників бібліотеки переглядів друкованих видань, що зберігаються в фондах науково-технічної бібліотеки гірничого університету. Такі огляди проводяться, щоб згадати забуті й відновити у пам’яті цінні видання, а також, щоб інформувати про надходження до бібліотеки новинок. Але цього разу все було по-іншому. Пропонувалось знайомство з поетом, про якого, на превеликий жаль, в нашій бібліотеці не має жодної книжки чи збірки його творів. Такий собі огляд “від зворотнього”. Проте постать цієї людини настільки приваблює своїми людськими та творчими якостями, що не розповісти про неї було неможливо. Хто ж ця загадкова людина?

Це Володимир Свідзинський (1885-1941), унікальний поет-новатор. Про нього із захопленням писав французький славіст Емануїл Райс: “Шевченко, Франко і Леся – хліб насущний, без якого ніщо, ні людина, ні культура, жити не можуть. Але Свідзинський – це найпрекрасніша з квіток, що українська нація зростила у своєму саду”.

На жаль, сталінська репресивна машина виривала друзів поета з життя один за одним. З болем і скорботою відгукувався на цю вакханалію поет в 1939 році. душу поета, підіймала його до небесної висі. Часом у своїх поезіях Свідзинський здається пророком. Ще в 20-х роках Свідзинський пише загадкові для своїх сучасників рядки, які в 1991 році почали втілюватися в кров та плоть:

... Тоді ж то, визволена з пітьми,

Обмитая в крові,

Зростить земля нам цвіт незнаний

І дасть плоди нові.

О ні, не буде кар і помсти,

І не проллється кров:

В очах зірниці світової-

Любов, одна любов.

За словами однієї з перших українських дослідників творчості В. Свідзинського - Елеонори Соловей – “його повернення “розтягнулось” надовго, тому що викликало спротив чиновників від влади, яка знищила його так злочинно. Вони хотіли, щоб усе кануло в безвість. Разом з його іменем згадував: – “Це був справді неповторний поет. Поет своєрідно-український, якого не знаю, чи можливо перекласти, хіба що переспівати іншими мовами”.

Є у Володимира Свідзинського геніальний вірш про час, в якому говориться в максимально чіткій формі: про гостре відчуття цінності кожної миті буття – це і миті радості очікуваної зустрічі, і дивної миті теперішнього дійства:

Теперішнє! Мов хатка картяна,

Ти падаєш од подиху зітхання,

Од руху вуст — а завжди непорушне.

Теперішнє! Золотогранна свічка,

Що кожну мить згоряє безнастанно

На сонячнім престолі, а проте

Стоїть на нім од віку і до віку!

Моє «тепер»! Ти ж і тоді було,

Коли я цілував кохане тіло,

І нині є, коли в землі глибокій

До нього смерть устами припадає.

Ти — день і ніч, початок і кінець,

Стріла й мета, весна і зов'явання.

В тобі шукав я і в тобі знаходжу,

В тобі був юний і в тобі старію.

О дивна мить! Мов крізь кораль намиста,

Крізь тебе нитка часу переходить,

То золота, то чорна, то безбарвна.

Нічого не існує, опріч тебе,

Але й тебе нема. Вуста не встигнуть

Тебе назвати, як зникаєш ти.

Ось я веду про тебе пісню цю:

Ще звук не вмер, а ти уже навіки

Відбігла від народження його,

Уже ти відокремилась від слова,

Яке я щойно вимовив.

Майбутнє 

Тобою стало — й відступило в давнє. 26.Х.1937

Володимир Свідзинський не був громадянським поетом і борцем у збаналізованому сенсі цих слів. Його значення — в непроминальності звершень саме на ниві відкриття нових потенційних можливостей духовного розвитку української нації, сконцентрованих у формотворчій і смислотворчій силі українського слова, піднесеного і втіленого у недосяжні поетичні шедеври. Вже сам факт створення таких шедеврів на ґрунті української мови свідчить про незламну могутність українського духу, а простори, які вони відкривають, — безмежні.

Чи вірив Володимир Свідзинський у відродження незалежної України? Ось відповідь поета:

Як білий дух, метався сніг,

І раптом склав блискучі крила,

І знемощів, і ничма ліг...

Невже звестись йому несила?

Здавалось, тільки на часинку

Лицем припав він до землі;

Здавалось, вітер оддалі

Його підійме, як хустинку...

Аж ні! Упавши на бур'ян,

Лежить холодною марою,

І ним побілений курган

Його здається головою.

Ну що ж? Плямуйте ніжне тіло,

Топчіть одеж його срібло,

І ріжте полозом, і сміло

Клейміть незаймане чоло.

А він, коли настане час,

Вмить перекинеться потоком

І дзвінко посміється з вас,

Зливаючись з Дніпром широким. 13.VII.194

Бачення  власної долі перетворило постать Володимира Свідзинського на легенду для нових поколінь українських літераторів. Отож, ще і сьогодні Свідзинський продовжує приваблювати “своєю недоступністю не менше, ніж своєю всемогутністю“, а його лірика, яку часто характеризують як філософську, має бути цікава людині будь-якого віку.

Так далеко проникати в глибини буття, несучи звідти обпалене вогнем слово, міг лише справжній поет, поет - пророк. Ним і був, без сумніву, Володимир Свідзинський, натхненні слова якого линутимуть до нащадків через віки.

Лєдєньова Н.Д., зав.відділом громадської інформації, науково-технічної бібліотеки НГУ

 


До списку



© 2006-2018 НГУ Інформація про сайт